Батькам

 Діти і смартфони

 «Ваша власна поведінка — найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи караєте її. Ви  виховуєте її кожну мить Вашого життя, навіть тоді, коли Вас немає вдома».                                                                                А.С. Макаренко

Батьки і діти - це одвічні сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це — сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді — колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти...
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда і без печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває   
Й запам’ятати треба в чому річ: 
Зоря щаслива лиш тоді засяє,
Якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти — це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж. 
Без відпочинку й вихідних робота, 
    Любов така, яка не має меж!
                                 Н. Красоткіна

Рекомендації щодо виховання

  1. Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
  2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вада­ми, вразливими місцями. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні сторони.
  3. Не поправляйте дитину у присутності сто­ронніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше за­уваження. Не читайте дитині нотації і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
  4. Обираючи знаряддя виховного впливу, вда­вайтеся до ласки та заохочення, а не до покаран­ня та осуду.
  5. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетвори­лася на вседозволеність та бездоглядність. Вста­новіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.

Пам'ятка для батьків

  • Ви робите усе, щоб Ваша дитина стала щасливою людиною. Але цей шлях - складний. Дитина переходить від дитинства до зрілості, і на цьому шляху з нею відбувається велика кількість змін. Іноді ці зміни небередбачувані, їх неможливо вирішити без конфліктів і душевних хвилювань.
  • Не існує універсального вирішення проблем, з якими зустрічаються батьки дітей-підлітків. Адже кожен із нас - унікальна особистість. Щоб не помилитися, варто уникати батьківських міфів.

Батьківські міфи та істини


Міф №1. Батьки несуть відповідальність за те, щоб їхні діти стали щасливими, діяльми і повноцінними дорослими людьми.

Істина. Насправді, батьки створюють умови для розвитку особистісного і творчого потенціалу, а діти самі роблять вибір, вчаться на власних помилках. Пригадайте власне життя. Чи слухали Ви поради батьків? 


Міф №2. Батьки повинні любити своїх дітей.


Істина. Звичайно, батьки люблять своїх дітей, навіть, коли їм не подобаються деякі їхні дії та вчинки. Не думайте, якщо дитина перестала Вам подобатися, Ви перестали її любити. Діти - це люди, яким притаманні як позитивні, так і негативні риси.



Міф №3. Батьки завжди повинні мати владу над своїми дітьми.


Істина. Насправді, потрібна влада над собою, а не над дитиною, щоб діти вважали своїх батьків за взірець. Діти не цінують домінування сили та влади, а цінують розуміння та повагу, і саме це їх спонукає до позитивних дій.


Міф №4. Знання про те, як бути гарними батьками, приходить природним шляхом.



Істина. Ні. Життя змінюється, і бути гарними батьками - це велика праця над собою.



Висновок. Виховання дітей - складний процес, який триває довго. Довше, ніж ми можемо собі уявити. Спробуйте всеж-таки отримати від цього задоволення.

Тест для батьків

"Особливості взаємин з дітьми у вашій родині"

Анкета для учнів

"Виконання домашніх завдань"

Батьківські права та обов'язки


«ЯК ЗАПОБІГТИ РОЗВИТКУ ЕГОЇЗМУ, ЖОРСТОКОСТІ, АГРЕСІЇ ПІДЛІТКІВ»

"Ми, батьки, виховуємо дітей передусім красою своїх взаємин. Про це треба пам'ятати завжди". Цими словами видатного українського педагога В.О. Сухомлинського я хочу розпочати нашу розмову на тему надзвичайної важливості. Кожен із вас, батьків, по-своєму будує своє родинне вогнище, має найважливішу справу свого життя, дбаючи головним чином про матеріальний достаток. А якщо запитати: задля чого? Майже сто відсотків відповість: "Заради дітей".

І дехто настільки занурився в це "забезпечення дітям щасливого майбутнього", що самих дітей майже не помічає — "руки не доходять". А тим часом немає головнішої справи у житті, як виховати собі гідну зміну, людей, яким можна буде спокійно передати всі надбання — і матеріальні, і духовні.

У наш час, на жаль, не поменшало, а збільшилось зла, яке на кожному кроці чатує на юну душу. Як уберегти від цього зла своїх дітей? І чи всі ми однаково трактуємо, що таке зло, а що добро? Зло багатолике. Зосередимо свою увагу на таких проявах його як егоїзм, душевна черствість, жорстокість та агресивність, які, на жаль, трапляються серед підлітків. Зароджуються вони здебільшого коли дитина робить перші усвідомлені кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітка — це вже квіточки, а коріння —у дитинстві. До речі, ми часто випускаємо з уваги те, що діти надзвичайно спостережливі. Кожне слово матері й батька, їхнє ставлення до дитини, до своїх батьків та родичів, до сусідів і взагалі до людей, до тварин і рослин — усе фіксує допитливий дитячий розум, дає свою оцінку всякому вчинку...

У деяких сім'ях немає належної поваги до старших, батьки в присутності дітей грубо розмовляють з бабусею чи дідусем: мовляв, не встрявайте, не ваша справа, ви своє віджили і т. п.; інші не приховують свого зверхнього ставлення до сусідів, яких вважають людьми "нижчого сорту"; ще інші колошматять чужу тварину чи птицю, яка опинилася на їхньому подвір'ї або в городі... А потім, спостерігаючи за агресивністю свого сина чи доньки, дивуються: "І звідки це в нього?" У своєму озлобленні вони завдають страждання іншим і мають від цього якесь задоволення.

Якою б ідеальною не була атмосфера в вашій сім'ї, дитина все ж зазнає впливу вулиці. І не намагайтеся створити навколо свого сина чи доньки обстановку стерильності — все одно у вас нічого не вийде. Інша річ — формувати в дитини розуміння добра і зла, утверджувати в її душі сили, здатні протистояти злу. Не присипляти її, а відкривати очі на світ, формувати юне серце так, щоб людина з дитячих років була несприйнятлива до зла. Щоб, цінуючи свою честь і гідність, вона була непримиренною і нетерпимою до людей злих, безсердечних, байдужих.

У підлітковому віці в дітей відбувається інтенсивний фізичний розвиток, з'являється сила, від якої, як кажуть, "сверблять руки". Дуже важливо у моральному вихованні, щоб ця сила знайшла благородне застосування. Там, де про це забувають, з'являється вражаюче нас дрімуче невігластво: підліток біжить і з розгону ламає деревце, підліток кривдить малюка, а малюк, виростаючи в обстановці "боротьби за існування", не знаючи ласки, сам стає злим, безсердечним...

Виховуйте у своїх хлопчиків і дівчаток ніжність і чуйність. На думку В.О. Сухомлинського, чим сильнішою стає людина, тим необхідніша їй ніжність: "Сила, помножена на ніжність, — тільки внаслідок цієї дії виходить людське благородство. Благородство не може бути слабким, його обов'язок не тільки захоплюватись красою, але й творити, захищати її".

Чудовий, "всесильний і тонкий інструмент" виховання — слово. Використовуйте його. Знаходьте час поговорити зі своєю дитиною, як з рівною, розвивайте в неї почуття гідності, словом і ділом формуйте переконання в тому, що є гідним людини, а що негідним, що можна, а чого не можна.

В.О. Сухомлинський називає дев'ять негідних речей:

"Негідно добувати своє благополуччя, радощі, втіхи, спокій за рахунок утисків, невлаштованості, горя, хвилювання іншої людини. Не давай себе скривдити, але й інших не кривдь...

Негідно залишати товариша в біді, небезпеці, проходити байдуже повз чуже горе, страждання. Моральна глухота й сліпота, здерев'яніння серця — одна з найогидніших вад...

Негідно користуватися результатами праці інших, ховатися за чужу спину...

Негідно бути боязким, розслабленим; ганебно виявляти нерішучість, відступати перед небезпекою, хникати. Боязкість і нерішучість породжують боягузтво, підлість, зрадництво. Хоробрість і відвага — джерела мужності...

Негідно мовчати, коли твоє слово — це чесність, благородство, а мовчання — легкодухість і підлість.

Негідно говорити, коли твоє мовчання — чесність, благородство, а слово — легкодухість, підлість і навіть зрада.

Негідно справжньої людини не тільки обманювати, лицемірити, плазувати, підладнуватися під чиюсь волю, але й не мати власного погляду, втратити своє обличчя. Огидно і гидко нашіптувати.

Негідно легковажно кидатися словами, давати нездійснимі обіцянки.

Негідна надмірна жалісливість до самого себе, як і безжальне ставлення, байдужість до іншої людини...

Негідна сльозливість. Людину прикрашає витримка. Сльози, розраховані на те, щоб викликати жалість близьких, не тільки принижують людину, а й послаблюють її здатність до самовиховання витримкою, благородством волі."

Батьки, вихователі, на думку Василя Олександровича, повинні бачити небезпеку в тому, що в окремих вихованців слізливість переходить із дитинства в отроцтво і ранню юність. Такій людині буде нелегко жити. Вона розгублюється, зіткнувшись зі справжніми труднощами.

"Негідно бути спокійним і байдужим, коли поряд з тобою важко жінці". Доводьте до свідомості дітей — насамперед хлопчиків — ту думку, що в жінці втілено велич роду людського.

І, врешті, негідне пияцтво і обжерливість.

Говоріть зі своїми дітьми про самовиховання. Хай вони постійно зважують два слова: "хочу" і "можна", хай учаться перемагати хвилеві бажання в ім'я вищого, важливішого. Щоб ви не боялися підлітка: вийде за поріг — чи не потрапить у біду, зустрівшись з лихою компанією? "Утверджуйте в юній душі імунітет проти зла, щоб зустріч із ним на життєвому шляху не калічила, а духовно загартовувала її". Як утверджувати? І словом, і ділом, і особистим прикладом. Починайте з того, щоб у вашій сім'ї все було гаразд.

Отже, шановні батьки, потрібна постійна увага до вашого сина чи дочки, які в нього чи в неї інтереси, потреби, що їх хвилює?

Жан Жак Руссо писав, що вірний спосіб зіпсувати людину — це дати їй усе і не вимагати від неї нічого: "Тоді тиран буде до ваших послуг". Однією з істин педагогічної мудрості, що сягає своїм корінням у багатовіковий досвід народу, є положення: чим більше людині дається, тим більше з неї треба питати. "Люби, як душу, труси, як грушу"— мовить народне прислів'я. Розумійте його не в буквальному розумінні. Фізична розправа, насильство, як уже мовилось, викликає страх, озлоблення. Йдеться про розумне поєднання батьківської й материнської любові, ласки з вимогливістю, виховання у підлітка відповідальності за свої вчинки.

Хороші діти — найбільше щастя, найбільша винагорода за все, що зробила людина за своє життя. Погані діти — батьківське горе. Не шкодуйте часу для творення найбільшої цінності у вашому житті.


Спілкування підлітків із дорослими та ровесниками.

В підлітковому віці взаємовідносини з дорослими починають будуватися під впливом переживання нових почуттів, які пов'язані з прагненнями до самостійності, дорослості та самоствердження. Підлітки починають відмовлятися від підвищеного нормативного контролю з боку дорослих, відходять від ідеалізованих, надуманих зразків дорослих, починають активно відстоювати свої права на самостійність, висувають власні пропозиції у вирішенні значної частини життєвих питань, перестають виконувати вимоги дорослих щодо змін в їх поведінці. Вони намагаються знизити контроль дорослих щодо себе, хворобливо реагуючи на явні чи неявні обмеження їх прав.



У сфері взаємодій процес відокремлення підлітків від світу дорослих першими помічають батьки. Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. Підлітки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше супроводжують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все менше хочуть залишатися вечорами дома. Одночасно у них знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це обумовлено тим, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають виключні властивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Виникають проблеми в економічній сфері сім'ї, що пов'язано з потребою підлітків бути самостійними, а значить і матеріально незалежними від батьків. Батьки, використовуючи такі прагнення, часто намагаються пов'язати функції контролю і регламентації з економічними стимулами або санкціями.



В залежності від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загальмований. Так, не існує конфліктів у взаємовідносинах там, де батьки вважають дитину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну "стояти на власних ногах". Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостійною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності.



З точки зору дорослих, характер непорозумінь у процесі емансипації, яка виявляється у прагненні підлітків звільнитися від опіки дорослих, визначають такі моменти: а) велика кількість вільного часу в сучасної молоді порівняно з поколінням батьків; б) краща фінансова забезпеченість; в) широкі можливості в отриманні освіти.

Підлітки, зі свого боку, вважають, що основні розбіжності у поглядах з батьками переважно стосуються одягу, зачісок, успішності у навчанні та захоплень і відпочинку. Крім того, що можуть бути зіткнення поглядів щодо питань еротики і сексу (які актуальні зараз у віці 12—13 років). Напруженість у взаєминах між обома сторонами створюють і такі вимоги батьків до підлітків, як їх охайність, допомога в домашньому господарстві та заборона палити і пізно приходити увечері додому.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:
— різниця у досвіді дорослих і підлітків;
— відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;
— відсутність певних правил, які структурують послаблення батьківської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;
— соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Характер взаємовідносин з вчителями і суб'єктивне ставлення до них змінюються протягом підліткового віку. Якщо провідним мотивом взаємин і спілкування молодших підлітків є прагнення отримати підтримку, заохочення вчителя за поведінку чи навчання, то в середньому підлітковому віці виникає прагнення до особистого спілкування з учителем. З роками підлітків все більше хвилюють особистісні та професійні якості педагога. При цьому, професійні якості педагогів у цілому задовольняють підлітків, а особистісні не завжди. Невдоволеність особистісними якостями педагогів сприймається ними частіше всього як проблема "справедливості" вчителя. Помітно, що з віком складається ситуація нарощування потреби в особистісному спілкуванні підлітків з педагогами і — неможливість її задовольнити.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламентоване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розуміти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або "довірливе" спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому, набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілкуванні, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка визначає прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і горе. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаємовідносинах з ним на "рівних" правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потребу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для дорослого дуже важливо, у зв'язку з легкою ранимістю такого підлітка, обрати саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання довірливих контактів.

Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питання соціальних проблем, взаємовідносин між людьми, моральних оцінок подій і вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчатами та проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. Серед партнерів по спілкуванню ними виділяються вчителі, батьки, близькі родичі, однолітки, друзі.

Якщо підліток у взаємовідносинах відчуває, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, приховуючись за досить "доброго" дорослого. Тому для засвоєння підлітком нової системи взаємин важлива чітка аргументація вимог, що йдуть від дорослого. Неаргументоване нав'язування вимог, як правило, відкидається. До того ж, підліток більше домагається певних прав, ніж прагне прийняти на себе обов'язки. Велике значення в цей період мають єдині вимоги до підлітка як в сім'ї, так і в школі.

У випадках, коли вимоги суперечливі, підлітки демонструють протести в різних формах, проявляють непокірність з метою змінити такі взаємовідносини. І дорослі поступово, під впливом домагань підлітків, вимушені переходити до нових форм спілкування з ними. Цей процес далеко не завжди відбувається без психологічних травм. До цього додається стереотип сприйняття підлітків як підлеглих і залежних, а тому дорослі не завжди здатні задовольнити їх потребу в нерегламентованому спілкуванні. Про це свідчить величезна кількість листів підлітків у сучасні молодіжні газети і журнали, в яких вони реалізують дану потребу незнайомим дорослим. Характер цих листів відрізняється високим рівнем емоційності і щирості:

"Ввечері батьки тільки встигають запитати: "Як справи у школі?" А нам на це питання надокучило відповідати, і здається, що батьків більше вже нічого і не цікавить... Тому ми часто не розуміємо батьків, а батьки нас..."

"Повинні ж бути в них (вчителів) спільні інтереси з нами? Вони просто відпрацьовують свої години у школі, а до наших проблем їм немає діла!"

"Дізнатися про кохання у дорослих я не намагаюся, вважаю, що це не має сенсу, вони все одно не скажуть."

"...Вони (батьки) не бачать у нас людину, здатну самостійно оцінювати і розуміти життя. Вони не дозволяють нам гуляти, дружити, бачать у дружбі щось погане, непристойне... намагаються спіймати на слові... не вірять, коли говоримо правду... не дають думати і жити самостійно..."

"...Ми з мамою ще жодного разу не говорили по душам ...я б могла розповісти все, що мене хвилює, інший жінці, яка мене зрозуміє..."

"Дуже багато вчителів, на мою думку, ... вчать одному, а роблять зовсім інше". (За матеріалами В.Е. Пахапьян).

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на протилежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть призводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеженість словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням. Все це призводить до того, що у контактах підлітків мало усвідомлювані поведінкові реакції.

Найхарактернішою є реакція "відходу" від ситуації, коли підліток обминає "гострі кути", або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Проте невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В ситуаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються завищені очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовних і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризується тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети — увійти в світ дорослих,— полягає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопців зразком часто стає та людина, яка веде себе "як істинний мужчина" і володіє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У дівчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприймаються "як істинна жінка": старших подруг, привабливих, розумних, популярних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, косметиці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг — тобто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує реакцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки дорослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої людини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку Р.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підлітків власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

При недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції імітації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Негативна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування вибирається негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

У цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації — коли підлітки для самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно долати певні труднощі. У взаємовідносинах вони намагаються продемонструвати, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіхами в іншій — в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Згадувані вже реакції емансипації в даний період розвиваються за двома напрямками. По-перше, це відторгнення від минулого заради устремління в майбутнє. По-друге, це подолання емоційних зв'язків з батьками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю. Реакції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків пов'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою в межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку — від 11 до 16 років.

Вимоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше помітні у молодших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу того, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, строго контролюють відсутність дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку такі реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші батьківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці дитинства не зникає з появою пубертату. Але після 15 років реакції емансипації зростають, оскільки виникають труднощі у хлопців, які пов'язані з конфронтацією з приводу їх шкільних успіхів, життєвих цінностей і професійного вибору.

Основні труднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:
— автократичний — підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;
— авторитарний — підліток може бути учасником в обговоренні Проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;
— демократичний -— підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;
— егалітарний — ролі практично не диференційовані, батьки і діти "на рівних" є учасниками в прийнятті рішень;
— дозволяючий — підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;
— попускний — підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;
— ігноруючий — батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

За проблемами авторитарного і автократичного стилю батьків обов'язково виникає наступна проблема — формування стилю спілкування підлітка за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах поза сім'єю такі підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, виявляють неповагу до дорослих, демонструють свою свободу, порушують норми моралі у громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, виявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилений контроль і оцінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачає можливість бути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконтрольованих ситуаціях у нього активізується прагнення до самостійності, хоча морально-етичні зразки його реалізації відсутні. В результаті підліток опиняється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі поведінки дорослих, що пов'язані з попускним та ігноруючим стилями, як правило, демонструють недостатність уваги, турботи і керівництва старших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або таким, якого "ніхто не розуміє", адже він може стати джерелом проблем і тривог всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і неприємних обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Підліток, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуацію. Невміння рахуватися з думкою оточуючих, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не узгоджуються з недостатнім досвідом подолання складних життєвих ситуацій.

В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалітарним та дозволяючим типами взаємовідносин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогнозованими. Вони рідко переживають почуття відторгнутості і покинутості. Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної і поведінкової самостійності і дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємовідносинах з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних взаємодіях між людьми.

Вплив групи однолітків на процес соціалізації дитини розпочинається набагато раніше від початку підліткового віку. Можна стверджувати, що цей вплив проявляється з початком соціального життя дитини, і виконує на попередніх та підлітковому віковому етапі схожі функції: можливість розвинути навички, необхідні для адекватних взаємодій з однолітками і здатність розділяти з ними спільні заняття, інтереси і почуття. Група однолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків ще й тому, що взаємовідносини з однолітками своєї і протилежної статі створюють прототип дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому соціальному, професійному і статевому житті. Багато психологів дотримується позиції, що група однолітків виконує основну функцію у процесі становлення автономності підлітка та його незалежності. Контакти в ній сприяють побудові нових взаємин з іншими та новому ставленню до самого себе, допомагають підлітку зрозуміти себе, своє призначення, дозволяють пережити почуття ризику і випробовувати сили у ситуаціях змагання. Підлітки у групі об'єднані спільною потребою звільнення від батьківського контролю, визначення власного статусу та особистісної статевої ідентифікації.

У відомій концепції Д.Б. Єльконіна підкреслюється думка про те, що для підліткового віку характерний пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку, особистості. В ній підліток засвоює ідеальні форми. Це, перш за все, область моральних норм, на основі яких будуються соціальні взаємодії. Спілкування з однолітками, на думку вченого, є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі цієї діяльності засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Змінюються взаємини з вчителями: для підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Набуття нової рольової позиції у процесі спілкування пов'язане зі ставленням однолітків до підлітка як до дорослої особистості. Завдяки комунікативній діяльності відбувається уявне програвання всіх найбільш складних сторін майбутнього життя.

Відомо, що в традиційний психології існують три варіанти визначення провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б. Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування, Д.І. Фельдштейн — суспільно-корисну діяльність, В.В. Давидов — суспільно-значущу діяльність. З одного боку, у двох визначеннях присутній один і той же фактор "суспільність". Справді, діяльність як висхідна форма оволодіння новим для даного віку змістом, будується завжди як сумісна, тобто певною мірою як суспільна. З другого — при вивченні підліткового періоду не можна не враховувати прагнення підлітків до спілкування з однолітками.

Визнаючи високу евристичність ідеї провідної діяльності, яка бере свій початок у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського, необхідно відмітити, що уявлення про провідну діяльність можуть виступати лише в якості загальних орієнтирів. По-перше, тому, що одна і та ж провідна діяльність має місце протягом достатньо великих проміжків часу, в той час як практика говорить про необхідність нових форм роботи з підлітками в кожному наступному класі. По-друге, в достатній мірі операційно відпрацьована вона лише для молодшого шкільного віку; що стосується підліткового і юнацького віку, то дискусії стосовно провідних для них діяльностей далекі від завершення. Так, сучасна дослідниця підліткового віку К.Н. Поліванова дотримується нової позиції і нею висунута ідея проективної діяльності, як провідної для підліткового віку.

Існує достатньо емпіричних даних, які підкріплюють ідею, що група однолітків, а, точніше, референтна група, набуває для підлітка найістотнішої значущості. Для нього дуже важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Часто референтна група характеризується певною манерою поведінки, що визначає в ній ознаки певної підліткової субкультури. Субкультура підлітків, як правило, пов'язана з власно створеними нормами, звичками, манерами поведінки, які нерідко суперечать пануючим правилам у суспільстві. Вона більше зорієнтована на зовнішні молодіжні атрибути, хоча її установки і цінності у більшості випадків співпадають з батьківськими.

Нормативність у підліткових групах формується спонтанно, контроль за нею їх учасниками здійснюється стихійно, при дотримуванні максималістських вимог. Якщо підліток когось з групи підвів, зрадив, покинув у небезпеці, йому можуть оголосити бойкот, залишити одного і, навіть, побити. Підлітки жорстко контролюють однолітків: як кожний відстоює свою гідність, як виконується принцип рівності і свободи кожного. Ними високо цінуються вірність, чесність, відданість і в той же час засуджуються зрадництво, порушення даного слова, егоїзм, жадібність. Вони не поважають однолітків, які у своєму особистісному розвитку не досягли рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстоювати власні інтереси.

Не дивлячись на суворі правила і сформовані кодекси гідності та обов'язків, більшість підлітків прагнуть до референтної групи. Вона створює почуття "Ми", яке підтримує підлітка, закріплює його внутрішні позиції. При всій орієнтації на ствердження свого "Я" серед однолітків, деякі підлітки відрізняються особистісним конформізмом. Конформні підлітки залежні від інших і прагнуть виконати все, на що їх штовхає група. Однак, при незадоволеності міжособистісними взаєминами у групі, підліток прагне до пошуку іншої групи, яка більше і відповідає його запитам.

Якщо підліток потрапляє в групу з достатньо високим рівнем соціальних взаємодій, то це сприятливо впливає на становлення його особистості. В такому середовищі існує взаємна зацікавленість один в одному, а спілкування стає настільки атракційним, що підлітки часто забувають про уроки і домашні обов'язки. Свої плани і таємниці вони довіряють не батькам, а кращому другу. При цьому підліток в категоричній формі відстоює право на дружбу зі своїми однолітками, не терплячи ніяких обговорень чи коментарів з приводу не тільки недоліків, але й досягнень друга. Обговорення особистості друга в будь-якій формі, навіть у формі похвали, сприймається як посягання на право вибору підлітка, на його самостійність і свободу.

Найбільш глибоке і змістовне спілкування можливе при дружніх взаємовідносинах. Спілкування з другом за нормативами референтної групи узгоджується із проявами прихильності, ніжності та симпатії. Не тільки дівчата-підлітки виявляють свої почуття обіймами і прагненням доторкнутися одна до одної, це властиве і хлопцям-підліткам. Поряд з дружніми "потасовками" і боротьбою, хлопці виявляють симпатію і приязнь один до одного через обійми після тривалої розлуки і рукопотискання при зустрічі. Підліткова дружба, розпочавшись в 11—13 років, залишає сліди високих прагнень до особистісного вдосконалення у душі дорослої людини на все життя.

Коло спілкування підлітків не обмежується тільки близькими друзями. У підлітків з'являється багато знайомих, приятелів і, що суттєво, виникає тяжіння до неформальних груп або компаній. Активні підлітки можуть одночасно входити в кілька груп, наприклад, у групу, яка склалася на заняттях у спорткомплексі, у групу свогр чи сусіднього двору, в одну з мікрогруп класу.

Те, ідо отримує від групи підліток і те, що він їй може дати, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить. Для дворової компанії частіше всього характерний груповий егоїзм та індивідуалізм, протиставлення своєї компанії іншій. Вона прагне у процесі сутичок з сусідніми групами закріпити за собою певну територію. Навпаки, групу класу може характеризувати колективістська єдність. Колектив більше відкритий і доброзичливий до тих, хто до нього належить. В ньому менше відгородженості, кастовості, групового егоїзму. В колективі превалює взаємодопомога, взаєморозуміння і сприятлива психологічна атмосфера.

В умовах сучасності з'явилася тенденція, що визначає приналежність підлітків до так званих юнацьких релігій. Входити у певну групу, яка готова прийняти підлітка, буває зовсім недостатньо. Деякі підлітки нерідко почувають себе одинокими поряд з однолітками. Крім того, не всіх підлітків приймають у групи, частина з них може бути ізольована від них. Частіше це тривожні, замкнуті і невпевнені в собі підлітки, які потребують до себе особливої уваги. Притягальною силою для таких підлітків стає ідеологія певних релігій, яка завжди пов'язана з цілим рядом обіцянок: налагодження заповненого смислом і вірою життя у групі однодумців, позбавлення сором'язливості, страхів, самотності, відчуття власної провини і спрощена перспектива на майбутнє. Релігійні групи пропонують "образ вождя" (гуру, месія, пророк, філософ), наділеного рисами Бога, який начебто володіє рецептом спасіння окремих людей і всього світу. Підлітки, які потрапляють під вплив релігійних ідеологій, часто кидають навчання, сім'ю, поривають з близькими людьми. У деяких релігійних групах вони втрачають свою ідентичність і приймають нові імена. Виявляються дуже небезпечні наслідки приналежності до такої групи: хвороблива залежність від неї або її лідера, втрата самостійності, нездатність до емоційних зв'язків з людьми, що не приналежні до даної групи, втрата почуття реальності, відсутність раціонального мислення, спрямованість думок на релігійне вчення, підкорюваність "вчителю" і фанатизм віри.

Для підлітків важливо не тільки бути разом з однолітками, спілкуватися з ними, але й займати серед них задовольняюче їх положення. Для одних, це прагнення бути визнаним, популярним і добрим другом, для других — зайняти у групі позицію лідера, для третіх — бути авторитетом у якійсь справі. Аналіз суб'єктивних переживань підлітків засвідчує, що для багатьох з них важливе визнання цінності їх особистості в очах однолітків. До дуже складних наслідків може призводити фрустрація потреби "бути значущим в очах однолітків". Саме невміння, неможливість досягти такого положення частіше всього стає чинником недисциплінованості і правопорушень підлітків. Цей факт пояснює підвищену комформність підлітків до різних неформальних груп, компаній, релігійних сект тощо.

Емансипація від дорослих і разом з тим зростаюче значення групи однолітків у соціальному житті підлітків, все ж таки опосередковано визначають їх приналежність до цінностей сучасників. Принаймні багато ціннісних орієнтацій черпається молодим поколінням із засобів масової інформації: радіо, телебачення, преси. Виступи провідних вчених, відомих політичних діячів, художників і літераторів, психологів і медиків, економістів і юристів сприяють формуванню системи цінностей, яку підлітки вносять у підліткову субкультуру. Слід підкреслити, що не тільки однолітки, але і дорослі виступають альтернативним джерелом вибору моделей поведінки підростаючої особистості. Підлітки схильні приймати норми дорослих у тих сферах, де культурні норми стабільні і тоді, коли рішення мають тривалі наслідки. Група однолітків слугує референтним джерелом численних поведінкових реакцій, які співвідносяться зі змінними соціальними і культурними нормами.

Отже, протиставлення двох референтних джерел соціалізації підлітків представляє штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від соціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.


Гігієна побуту, розумової та фізичної праці підлітків у сім’ї
Правильний фізичний розвиток дітей вимагає пильної уваги до так званих дрібниць, з яких складається життя дитини в побуті.
На здоров’я і фізичний розвиток дитини впливає і приміщення, де живе і спить дитина, і куток де вона грається, і постіль, і повітря, яким вона дихає, і меблі, якими користується дитина. Все це створює умови для її розвитку. У школі дитина перебуває 5—7 годин, а решту часу — в домаш­ній обстановці.
Основна вимога до обстановки, де живуть діти, — це чистота. Часто, боячись охолодити квартиру, дорослі члени сім’ї закупорюють усі вікна, законопачують усі щілини, забивають навіть кватирки. У такій обстановці дітям доводиться більшу частину доби дихати зіпсованим повітрям. Від нестачі свіжого повітря часто псуються речі, вкриваються пліснявою стіни, стеля, постіль. Перебування дітей у таких умовах згубне для їх здоров’я. Щоденне кількаразове провітрювання кімнати — запорука здоров’я дітей.
Не менш важливе значення для життя дитини має світло та сонячне проміння. Чим більше світла і сонячного проміння в кімнаті, тим легше підтримувати в ній чистоту, тим корисніше для здоров’я дітей і дорослих.
Сонячні промені, крім того, є прекрасним засобом дезінфекції. Отже, не треба заслоняти постіль дитини від світла. Якщо побутові обставини вимагають користуватися на ніч ширмою, то на день її необхідно прибирати і забезпечувати більш доступу світла до постелі чи кутка дітей.
Однією з головних умов забезпечення високої розумової працездатності є міцне здоров'я, значення якого часто недооцінюють батьки та учні.
Ще видатний фізіолог М.Є. Введенський вважав, що при вмілому розподілі розумової праці можна не тільки розвинути величезну за своєю продуктивністю діяльність, але й зберегти її на довгі роки, можливо, на все життя, а також високу працездатність мозку та високий загальний тонус організму. Дійсно, людина втомлюється не стільки від того, що багато працює, а саме через те, що працює невміло та важко.
Необхідно пам'ятати, що найголовнішою умовою забезпечен­ня високої продуктивності розумової діяльності є поступовість входження у процес її виконання. Встановлено, що незалежно від характеру навчальної роботи впродовж перших 45 хвилин діяль­ності ступінь ефективності виконання розумової праці значно ниж­чий, ніж протягом другого і третього проміжків часу такої ж трива­лості. Тому недоцільно на першому уроці починати виконувати зав­дання з найскладніших предметів, адже організм ніби поступово мобілізує та налагоджує відповідні системи на високу функціональ­ну готовність, яка забезпечує наростання інтенсивності інтелекту­альної діяльності. Триває цей період, як правило, 40-50 хвилин.
Ще однією обов'язковою умовою забезпечення високої продук­тивності праці є рівномірність та ритмічність розумової роботи. Таким чином, реалізація зазначеного принципу передбачає вироблення раціонального ритму, що забезпечує відповідний розподіл основних етапів діяльності протягом усього часу. Саме постійний ритм зумов­лює досягнення високого рівня продуктивності праці. Підтримувати високу працездатність неможливо і без правильного чергування праці й відпочинку, а також заміни одних форм діяльності іншими.
Розумова діяльність неможлива без напруження уваги, що, з одного боку, передбачає її зосередження на певних предметах, з іншого - її відхилення на численні суміжні об'єкти, це, у свою чер­гу, дозволяє одержати додаткові відомості. Отже, дана подвійність процесу уваги породжує відносно швидку втомлюваність. Швидкості втомлюваності протистоїть усвідомлення мети, інтересу, користі та необхідності роботи, яка виконується, це збуджує й активізує увагу та пам'ять.
Пам'ять людини покликана зберігати одержану інформацію, без чого неможливі подальше розширення та поглиблення уявлень про предмети та явища. Для раціональної організації розумової праці важливо визначити, який тип пам'яті властивий дитині. Виділяють зорову, слухову, моторну та змішану пам'ять.
Зорова пам'ять є найпоширенішим типом і зустрічається у 75-80 % дітей. При наявності саме такої пам'яті у дитини слід мати на увазі такі моменти:
1) у разі сприймання інформації на слух почуте слід коротко фіксувати на папері;
2) вивчаючи навчальний матеріал, треба читати його самому;
3) намагатися використовувати книжки і посібники, що мають ілюстрації, це допоможе краще засвоювати тему;
4) працюючи над особистими записами, необхідно підкреслю­вати потрібні місця кольоровими олівцями.
Слухова пам'ять є менш потужною. Людям, яким вона при­таманна, рекомендується для більшого її розвитку:
1) частіше слухати читання навчального матеріалу іншими;
2) читати текст вголос;
3) розмовляти і міркувати вголос;
4) частіше відвідувати театр, концерти тощо.
Моторна пам'ять полягає в тому, що людина краще запам'я­товує тоді, коли виконує ті чи інші рухи.
При такому типі пам'яті необхідно:
1) завжди працювати з олівцем, записувати, підкреслювати окремі місця, складати тези та конспекти;
2) цифри, які треба запам'ятати, слід виписувати або оформ­лювати у вигляді таблиць, діаграм, графіків;
3) засвоювати практичні навички в кабінетах, лабораторіях та майстернях.
Фізична праця звичайно пов’язана з тривалою роботою одних і тих самих груп м’язів. Тому певні ділянки центральної нервової системи, що регулюють діяльність цих м’язів, довго перебувають у стані збудження. З часом у них починає розвиватися стомлення. Щоб запобігти надмірно швидкому стомленню, корисно під час перерв у роботі проводити виробничу гімнастику. Під час її виконання основне навантаження переноситься на ті м’язи, які мало беруть участі в праці, що веде до збудження нових ділянок мозку. В тих його частинах, які були збуджені під час роботи, розвивається гальмування. За цей час вони відновлюють свою працездатність.
У наші дні у виробництво широко впроваджується механізація і автоматизація трудомістких процесів, що полегшує працю робітників. В тих галузях господарства, де виробництво ще цілком не механізовано, великого значення набуває раціоналізація праці. В результаті раціоналізації усуваються зайві рухи робітників, встановлюється найсприятливіший ритм роботи різних груп м’язів. Такий ритм забезпечує поперемінне збудження! і гальмування ділянок мозку, що регулюють роботу м’язів, у найвигіднішому для нервової системи темпі. Це сприяє запобіганню її переобтяження.
Гігієна розумової праці. Розумова праця зв’язана з діяльністю величезної кількості клітин кори, які беруть участь у найскладніших процесах, що зумовлюють мислення. Тривала розумова робота викликає наростання стомлення в центральній нервовій системі. Гальмування в ній починає переважати над збудженням. При розумовій праці збудженим ділянкам центральної нервової системи потрібний відпочинок. Добрим засобом такого відпочинку є гімнастика або інше фізичне навантаження під час перерв у роботі. Заняття в навчальних майстернях, на шкільній ділянці не тільки готують нас до майбутньої праці, а й перешкоджають розвиткові стомлення в центральній нервовій системі. В тих ділянках мозку, які були збуджені під час уроків у класі, розвивається гальмування. Таке саме значення мають уроки фізкультури в школі, п’ятихвилинні перерви для занять гімнастикою в установах.
Чергування фізичної і розумової праці має першорядне значення для захисту центральної нервової системи людини від наростання стомлення.
Виховання моральної свідомості та культурної поведінки.
Будь-яка наука має свій понятійний апарат. Поняття найбільш загальні з них, початкові називаються категоріями. Вони грають важливу роль в пізнанні, духовному освоєнні навколишнього світу. Вони, з одного боку, є інструментом пізнання, а з іншого – ступенями пізнання, в їх змісті акумулюються, закріплюються досягнуті знання.
З розвитком наук виникають одні і відмирають інші поняття, міняється зміст деяких з них. Має свої поняття і моральну свідомість: добро і зло, обов’язок, совість, честь, гідність, справедливість, щастя та ін. Специфіка понять моральної свідомості полягає перш за все в тому, що вони по-своєму виявляють моральне життя суспільства й особи. Крім того, ці поняття використовуються для оцінки самих різних вчинків. Становлення понять моральної свідомості почалося ще в стародавньому світі. Вже перші етики (в цьому неважко переконатися, які звернулися до творів Платона, Арістотеля, Епікура та ін.) піддавали поглибленому аналізу багато важливих понять моралі (справедливість, благо, різні доброчесності та ін.). В той же час почалися спроби класифікації різних понять, виділення серед них найважливіших. Робилися спроби виділити початкове, базове і на його основі по-своєму побудувати систему понять. В античній етиці, мабуть, більш всього уваги уділяли поняттю благо. Пізніше І.Кант віддавав перевагу поняттю обов’язку та через нього намагався визначити інші поняття. Вже античні етики, як наголошувалося, нерідко базувалися на поняттях щастя, задоволення. Як говорив Епікур, всі доброчесності “за природою з’єднані з життям приємним”, “задоволення є перше і природжене нам благо”. Християнські мислителі значну увагу надають поняттю любов: “Бог є любов”. Але навряд чи можливо зведення до одного поняття багатогранного, суперечливого морального життя особи і суспільства. Для його розуміння необхідний підхід з самих різних позицій.
Добро та зло. Існує декілька трактувань розуміння добра та зла, як напевне, одних з центральних категорій етики. Їх нерідко розглядають як синоніми понять етичне і аморальне, а саму етику як вчення про добро та зло. Дуже багато мислителів, починаючи з Сократа, підкреслювали важливість розкриття понять добра (блага), обов’язку, справедливості. Існування добра не піддається, як правило, сумніву. Але реальні прояви добра настільки багатогранні, що складно дати логічно чітке його визначення. Вже скептики античності затверджували, що можна виявити конкретні прояви добра, але неможливо дати йому визначення.
Гедоністичні і евдемоністичні навчання виводять поняття добра та зла з насолоди і щастя. Добрі вчинки ведуть до щастя і насолоді, злі ж породжують страждання і нещастя. Найбільш категорично говорять про природу добра та зла релігійні мислителі. Вони затверджують, що Бог є живим втіленням добра, а сатана – втіленням зла. Таким чином, добро та зло мають надприродне джерело. Тільки віра в абсолютне добро дозволяє нам творити добро. З релігійним трактуванням добра і зла перекликається навчання об’єктивного ідеалізму, яке добро розглядає як щось вчинене, але автономне, незалежне від емпіричного світу (Платон, Гегель). На думку Гегеля, добро є “абсолютна мета миру і обов’язок для суб'єкта”, воно “в собі і для себе”. Різні конкретні прояви добра повинні бути погоджені між собою “внаслідок єдності добра”.
Представники утилітаризму (від лат. utilitas – користь) вважали добром те, що приводить до щастя невелику кількість людей. Визначення “кількості і якості” щасливих людей виходить на принцип корисності. Ясно, що користь окремого індивіда не може бути основою моралі, бо інтереси людей нерідко протистоять один одному. Інша справа – користь суспільства. Але тут існує небезпека нехтувати не тільки гідністю, але і життям окремої людини. Заради благополуччя суспільства, держави скоювалися (особливо тоталітарними режимами) найжорстокіші, аморальні дії. Звичайно, такі моральні цінності, як альтруїзм, солідарність, відповідальність сприяють стабілізації суспільства, але вищі моральні цінності, добро повинні реалізовуватися не як засіб, а як мета людського існування. Добро не повинне бути лише засобом для досягнення якоїсь іншої мети. Воно є цінністю саме по собі, саме воно одухотворяє, робить повним все людське життя.
Таким чином, різні підходи до визначення добра та зла відзначають ті або інші моменти доброї поведінки, конкретних проявів добра. Очевидно, добро саме по собі є щось те, що прославляє людину, що піднімає його над егоїстичними, вузькопрактичними устремліннями, що виходить на самі основи людського існування.
Справедливість. З давніх часів люди роздумували про справедливість. Перш за все необхідно відзначити, що вже старогрецькі філософи підкреслювали особливу значущість справедливості в житті людини.
“Тільки ті люб’язні богам, яким ненависна несправедливість”, – затверджував Демокрит. Сама ж справедливість, на думку Демокрита є дотримання природі і виконання свого обов’язку . Справедливість є благо іншого, затверджує Сократ – головний персонаж платонівської “Держави”. Добра людина, у якої є гарний настрій, не творитиме несправедливості. Більш того, вважав Сократ (а раніше піфагорійці), краще постраждати від несправедливості, ніж самому поступати несправедливо. Тим самим він відмітає міркування тих своїх співбесідників, які вважали, ніби міркування про справедливість і несправедливість – це доля слабих, а не сильних і багатих. Вже в античності наголошувалося, що справедливою може бути як окрема людина, так і держава (і відповідно, несправедливим).
Багато уваги уділяв аналізу справедливості й видатний мислитель античності Аристотель. Він вважав, що справедливість може бути двох видів: справедливе від природи і справедливе згідно із законом, який встановлює держава. Перше він вважає вище справедливого згідно із законом, але основну увагу приділяє цивільній справедливості. Бути справедливим – значить виконувати все те, що вимагає закон. А він вимагає бути мужнім, розсудливим тощо. Таким чином, викладає Аристотель, справедливість є найдосконалішою доброчесністю, в ній немов з’єднуються всі інші доброчесності. Але справедливість виражається, перш за все, у відносинах до інших людей. Тому початковий принцип справедливості є принцип рівності. Несправедливість же виявляється в нерівності, коли люди наділяють себе більше, ніж інших, різними добрими речами та ін. Словом, пише античний філософ, “справедливість є якась середина між надмірністю і нестачею».
Люди самі неоднакові і діють в різних умовах. Тому чисто формальне виконання принципу рівності не завжди може бути справедливим. Внаслідок цього Арістотель вводить додатковий принцип – принцип пропорційності: “Якщо справедливе – це рівне, то пропорційно рівне також буде справедливим”. Пропорційна рівність полягає в тому, що ті, хто мають велике майно роблять великий внесок, а ті, хто мають мале – малий внесок, той, хто багато потрудився одержує більше, ніж той, хто попрацював мало, тощо. Словом, “суспільне життя тримається справедливістю, і справедливе – те ж саме, що й пропорційне”. Природна ж справедливість (пропорційна) полягає в тому, що ліва рука по справедливості робить менше ніж права, дитина – менше ніж дорослий, тощо.
Арістотель та інші мислителі розуміли, що державні закони самі по собі можуть бути недосконалими, несправедливими. Але вони вважали, що краще виконувати недосконалі закони, ніж жити без законів, бо в цьому випадку в суспільстві наступить хаос, анархія.
Цінним є зауваження Арістотеля і з приводу того, що як справедливі, так і несправедливі вчинки скоюються усвідомлено і по добрій волі, вільно. Якщо ж індивід вчинить якусь дію по незнанню (наприклад, думаючи, що вбиває ворога, насправді вбиває батька), то такого слід вважати не несправедливим, а нещасним.
Відзначені вище думки мислителів античності, як і багато інших, стали відправною крапкою в розгляді даного явища морального життя в подальші століття.
Справедливість припускає і відповідальність суспільства перед особою, яка також має право оцінити громадські порядки в певних ситуаціях як несправедливі. Інакше кажучи, справедливість є міра відповідності між змістом того або іншого вчинку та його оцінкою громадською думкою.
Совість. Слово “совість” означає “со-відати”, від старослов’янського “відати” (знати). Совість є самооцінка особою своїх помислів, відчуттів, вчинків через призму вищих моральних цінностей. Суд совісті вважається одним з найсуворіших. Про це ж свідчать і численні прислів’я: “Від людини втаїш, а від совісті не втаїш”, “Нечиста совість спати не дає”, “Совість без зубів, а гризе”, “Зла совість коштує ката” тощо. Давньоримське прислів’я свідчить: “Совість – це тисяча свідків”. Цицерон
Але совість не тільки “грізний суддя”. Вона здатна й підтримати індивіда в тих випадках, коли він піддається незаслуженому скривдженню, образам, обмовам. Совість активізує все моральне життя людини, вона є важливим механізмом затвердження добра, справедливості.
Релігійне розуміння совісті з’являється ще в стародавньому світі. Але в ці ж часи виникають інші трактування совісті та інших проявів моральної свідомості. Так, Арістотель пише, що і розум, і совість люди мають від природи (Нікомахова етика. 1143). В трактаті Цицерона (106-43 до н.е.) “Про природу богів” всі свої надії він пов’язує з совістю, бо вона “без жодного божественного розуму здатність зважувати доброчесності та пороки”.
Свідомість совісті грає особливу роль в духовному, повсякденному житті людини. Моральний світ не можна звести тільки до свідомості совісті. Але саме вона є головним регулятором руху людської душі, стимулює багато її моральних відчуттів і устремління.
Щастя. “Людина створена для щастя, як птах для польоту”. В цьому добре відомому крилатому вислові народна мудрість зафіксувала ту обставину, що щастя відноситься до глибинних сторін людського існуванні. Вже мислителями старовини ставилося питання про співвідношення щастя і добродійної поведінки. Польський філософ В. Татаркевич (1886-1980) в своїй книзі “Про щастя і досконалість людини” приводить декілька різновидів вживання слова “щастя”:
1) щастя як задоволення, насолода, 2) щастя як везіння, успіх, 3) щастя як доля (в старогрецькій міфології Тіхе вважалася богинею долі та щастя, аналогічні функції в Стародавньому Римі виконувала богиня Фортуна), 4) щастя як володіння значними благами тощо.
Щастя є достатньо сильне переживання повноти буття, стан вищої задоволеності своїм життям. Для появи подібного стану зовсім не обов’язково мати успіх у всіх сферах життєдіяльності людини. Важливо його досягнення в головному, визначаючому.
В періоди щастя індивід інакше сприймає світ. В переживанні щастя достатньо повно виявляються специфічні риси моралі. Перш за все, в щасті завжди присутня оцінка вчинку, ситуації через призму вищих моральних цінностей, а не з позиції дріб’язкового егоїзму. Фактори щастя умовно можна розділити на дві групи: об’єктивні, які в основному не залежать від свідомості і волі людини, і суб’єктивні, які значною мірою створюються самою людиною.
Об’єктивні – це перш за все природні умови (клімат, географічне положення, відсутність природних катаклізмів, стан суспільства). До об’єктивних обставин слід віднести і здоров’я індивіда, тип його темпераменту, навіть зовнішній вигляд.
Переживання щастя залежить від епохи, культурних особливостей того або іншого народу, традицій і звичаїв, від політичного режиму і ряду інших факторів. Все це, думається, легко конкретизувати. Важливу роль грає і рід занять людини. Відомо, що творча праця здатна приносити не тільки елементарне задоволення, але й відчуття повноти буття.
Група суб’єктивних факторів – переконання людини, круг його інтересів і захоплень, його переважаючі настрої й тощо. Суб’єктивні фактори багато в чому формують відношення індивіда до різних подій, які надто важливі і для психологічного настрою, для переживання повноти буття. У зв’язку з цим доречно привести вислів Сенеки: “Нещасливий той, хто щасливим себе не вважає”.
Проблема єдності моральної свідомості, моральних цінностей і поведінки досить тісно пов'язана з розв'язанням завдань рівня досконалості морально розвиненої особистості. Тому важливим і є питання про зміст моральних якостей. Зважаючи на те, що моральні якості визначають соціальну спрямованість особистості, необхідно, щоб вони стали дієвими. Моральні якості наповнювати вольовим змістом і спрямованістю. За таких умов, безперечно, може бути сформована дієва мораль, яка визначає стійку лінію поведінки особистості молодої людини.
Психологи визнають два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах – у відповідності громадській думці і внутрішнє регулювання, яке базується, перш за все, на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільної поведінки. Індивід має свідомо виконувати певні обов'язки, які потребують від нього певних моральних вчинків.
Внутрішня моральна свідомість кожного окремого індивідуума ґрунтується на його моральних якостях. Поєднання різних за функціями моральних якостей можна розглядати як своєрідний механізм поєднання моральної свідомості і поведінки особистості. Виділяють п'ять основних груп моральних якостей:
Ø перша група - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, які у сукупності забезпечують громадянську спрямованість. Саме ця група забезпечує зміст соціальних цінностей;
Ø друга група - моральні якості, які забезпечують досягнення поставлених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо. Ці якості пов'язані з моральною свідомістю, яка керує і коригує їх прояв;
Ø третя група - витримка, стриманість, ввічливість, володіння собою. Вони допомагають контролювати і гальмувати негативні прояви у поведінці;
Ø четверта група - діловитість, навички і звички у поведінці, уміння її організовувати, моральний досвід особистості. Ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити в основному увагу на змісті вчинків;
Ø п'ята група - здатність до самооцінки, самокритичність, вимогливість з себе, справедливе ставлення до інших. Ці якості сприяють самовдосконаленню і створенню позитивної моральної сфери подальшого розвитку особистості.
Таким чином, у моральній поведінці особистості проявляються як зовнішня регуляція, так і внутрішня саморегуляція. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей.
Враховуючи те, що людина може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір суб'єкта, його моральна поведінка є не лише результатом аналізу об'єктивних ситуацій, але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок, поведінки. Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.
Домінуючим положенням процесу морального виховання має бути те, що психічний і духовний розвиток особистості проявляється і вдосконалюється лише в діяльності, яка має різний зміст, різний характер і різні цілі. А вирішення поставлених завдань у діяльності є водночас конкретною формою діяльності. Під час вирішення поставлених завдань людина співвідносить свої можливості з вимогами щодо виконання цих завдань, а отже, залежить від реальних успіхів і невдач і може давати собі оцінку. Звідси і з'являється особистісний оцінний механізм, який може "коригувати" моральну поведінку людини.
Домінуючим фактором, механізмом саморегуляції особистості, є установка на бажання і самостійність прояву моральності. Проте ми не відкидаємо ще одного фактору, який для нашого дослідження є досить суттєвим, це можливість проектування процесу морального розвитку особистості, поглиблення і закріплення її моральних якостей шляхом включення у спеціально змодельовані ситуації, діяльність.
Завдання сьогоднішньої теорії і практики морального виховання полягають в тому, щоб оновити, відродити процес виховання, наповнюючи структуру діяльності особистості новими потребами моральної поведінки навіть у таких суперечливих умовах, у яких нині перебуває держава, освіта, вчитель. Адже ціннісні моральні орієнтації молоді, співвідносячись з психофізичними характеристиками особистості, не є абстрактним поняттям, які існують поза соціальною дійсністю.
При цьому, якщо в підлітковому віці моральні орієнтації "пластичні", піддаються природним змінам, то з часом зростання більше фіксується прояв спрямованості загальнолюдської, особистісної, суб'єктивної моралі. Адекватність моральної орієнтації особистості загальнолюдським цінностям визначають рівень її соціальної зрілості, а, отже, рівень виховної роботи в цілому.

Усебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта.


ЄДИНІ ВИМОГИ ДО УЧНІВ


1.  Учні приходять до гімназії за 15 хвилин до початку занять.
2.                 Перед входом до гімназії учень повинен витерти ноги.
3.                 У вестибюлі учнів оглядають чергові по гімназії: тим учням, які прийшли в неохайному вигляді, чергові пропонують привести себе в порядок. Неохайний учень не може бути допущеним до занять.
4.                 До приходу вчителя учні готують усе необхідне до уроку. Підручник, щоденник, зошити мають бути охайно покладені на парті.
5.                 Після того, як вчитель зайде до класу, входити забороняється. Учні, які запізнилися на урок, допускаються у клас лише з дозволу директора і його заступників.
6.                 Учням забороняється приносити до школи речі, не потрібні для занять.
7.                 Тільки на уроки фізкультури учні повинні з'являтися в спортивній формі, а на заняття в майстерні - в спеціальному одязі.
8.                 Учні зустрічають вчителя вставанням.
9.                 Без дозволу вчителя або класного керівника ніхто з учнів не має права пересідати за іншу парту.
10.         Учень, який пропустив уроки без поважних причин, допускається до занять лише з дозволу директора, його заступників.
11.         Учні, які бажають відповісти на запитання, поставлене вчителем, повинні підняти руку, поставивши її ліктем на парту.
12.         Після закінчення уроків учні прибирають класну кімнату.
13.         З гімназії учні повинні виходити спокійно, дотримуючись порядку.
14.         Під час перерви учні перебувають на своєму поверсі.
15.         Під час руху по сходах учням не дозволяється бігати, кричати.
16.         На перерві не дозволяється бігати, кричати.
17.         При появі на поверсі директора, його заступників, учителів або кого - небудь з дорослих учні повинні привітатися та стати збоку й пропустити їх.

Вимоги до зовнішнього вигляду учнів
18.  Кожен учень зобов'язаний з'являтися до гімназії в гімназійній формі, чистим і охайним.
19.         Зачіска повинна бути охайною.
20.         Під час перебування в гімназії забороняється користуватися косметикою

Вимоги по збереженню гімназійного майна
21.         Всі учні повинні берегти гімназійне майно, бережливо поводитися зі своїми речами та речами товаришів.
22.         Забороняється псувати парти, дошку, бруднити стіни, двері, вікна в класах і коридорах.
23.         Учні повинні оберігати зелені насадження на гімназійному подвір'ї та навколо нього.
24.         При пошкодженні гімназійного майна батьки учня повинні відшкодувати матеріальні збитки.

Вимоги по догляду за підручниками, зошитами, щоденниками
25.         Підручники мають бути акуратно обгорнутими, мати закладинки.
26.         Зошити учнів мають бути чистими і підписаними за встановленим зразком, обгорнутими.
27.         Всі записи в зошитах мають відповідати правилам орфографічного режиму.

28.         Кожен учень повинен охайно вести щоденник і у встановлений класним керівником день здавати його на перевірку.