Методична скринька

Організація самостійної та індивідуальної роботи учнів при вивченні фізики.
Сучасний стан інноваційного розвитку суспільства вимагає від освіти організації навчального процесу орієнтованого на особистість учня, надання вчителеві вибору навчальної програми, підручника, методик і технологій навчання, а учневі - вибору власної «траєкторії» навчання.
Однією з методичних проблем, особливо важливою в умовах інтенсивного зростання потоку навчальної інформації і необхідності її засвоєння учнями, є використання індивідуального підходу в процесі організації самостійної роботи учнів з фізики. Індивідуальний підхід передбачає розкриття індивідуальності учня, а потім вибір для нього найбільш сприятливих умов навчання і розвитку.
Самостійна робота активізує учнів, оскільки всі учні, навіть пасивні, повинні виконати завдання самі, не чекаючи, поки хтось інший його виконає, як це часто відбувається при фронтальній роботі.
Індивідуальний підхід при організації самостійної роботи, як при організації будь-яких інших видів навчальної діяльності, вимагає від учителя попереднього вивчення знань і умінь учнів.
Виділимо три типологічні групи учнів на основі їх особистісних характеристик:
1.   група учнів, що має високий рівень навчальних досягнень;
2.   група учнів  з  підвищеною  мотивацією,  що  мають  показники,  які перевищують середній рівень (достатній рівень навчальних досягнень);
3.   група учнів, рівень знань яких рівний або нижчий за середній.
На думку педагога Ю. Бабанського, методи самостійної роботи необхідні для розвитку самостійності в навчальній діяльності і формування навичок навчальної праці. Ці методи раціонально застосувати, коли матеріал доступний для самостійного вивчення і учні готові до виконання такої роботи.
Самостійна робота учнів - це такий спосіб навчальної діяльності, коли:
1.                 Учням пропонуються навчальні завдання і керівництво їх виконанням.
2.                 Робота проводиться без безпосередньої участі вчителя, але під його керівництвом.
3.                 Виконання роботи вимагає від учнів розумової діяльності.
Самостійна робота дозволяє працювати в індивідуальному темпі і стилі.
Фронтальна робота, наприклад, припускає роботу в однаковому темпі, при якому важко активізувати учнів, оскільки для одних такий темп дуже швидкий, а для інших дуже повільний.
Індивідуальне самостійне завдання лише умовно відрізняється від звичайного. Завдання стає індивідуальним у тому випадку, коли воно призначене не для всього класу, а лише для групи учнів або окремих учнів відповідно до їх індивідуальних особливостей.
Види індивідуальних самостійних завдань:
1.   Завдання, що враховують знання і вміння.
2.   Завдання, що враховують загальні і спеціальні здібності.
3.   Завдання, що враховують пізнавальні інтереси.
Разом з перерахованими типами можуть бути використані завдання, розв'язки яких розбираються детально в установленому порядку. У деяких випадках досить обмежитися фіксацією завдання, а хід і прийоми його виконання слід вибрати самим учням.
Для першого типу таких завдань характерним є те, що вони мають так званий «замкнутий кінець», тобто встановлена правильна відповідь, будь-що інше є неправильним.
Інший тип завдань характеризується тим, що вони багатоваріативні, тобто відповідь точно не зафіксована, правильними вважаються багато відповідей. Цей тип завдань відноситься до відкритого навчання, завдання цього типу можна вважати самоіндивідуальним, оскільки через невизначеність ходу і багатоваріативність завдання учень виконує відповідно до рівня свого розумового розвитку, інших індивідуальних якостей.
Поділ завдань з точки зору обов'язковості їх виконання:
1. Обов'язкові, призначені вчителем;
2.        Запропоновані вчителем, альтернативні, тобто учень вибирає

завдання із запропонованих.

3.      Завдання, дані вчителем для добровільного виконання.
4.        Добровільні завдання, вміст яких визначає сам учень. За місцем виконання завдання можна розділити на:
1)  Завдання, що виконуються на уроці;
2)  Завдання, що виконуються вдома.
Відповідно до роботи Інге Унт (естонія) виділяють три види самостійної роботи:
1)      Навчальні завдання, що опосередковують навчальну інформацію;
2)      Навчальні завдання, що направляють роботу учня з навчальним матеріалом;
3)      Навчальні завдання, що вимагають від учня творчої діяльності.
Перший тип самостійної роботи особливо ефективний при роботі з
новим матеріалом.
З другого типу самостійної роботи можна виділити такі підвиди:
-       спостереження;
-       робота з текстом;
-       вправи;
-       практичні і лабораторні роботи.
При виконанні самостійних робіт на уроці, а також при виконанні домашніх завдань можна добитися успішності виконання учнями не лише за рахунок завдань різного рівня складності, але й завдань, що не відрізняються за цією ознакою. Різниця полягає лише в тому, що сильнішим учням пропонується завдання без усяких до нього пояснень, а іншим пропонується додаткова картка-консультація на якій зазначається:
1. Вказівка типу завдання. Закони і явища, на які спирається розв'язування цієї задачі.
2.          Доповнення до завдання у вигляді креслення, схеми (в цьому випадку можлива диференціація допомоги: малюнок, креслення, схема без позначень, схема з позначеннями).
3.          Вказівка алгоритму розв'язання.
4.          Наведення прикладу раніше розв'язаного подібного завдання з поясненнями.
5.          Пропозиція виконання допоміжного завдання, що наводить на розв'язання основного питання.
6.          Попередження про найбільш типові помилки.
7.          Вказівка відповіді (при розв'язуванні кількісних завдань).
8.          Вказівка способу перевірки правильності розв'язку.
Наприклад, при розв'язанні задачі на використання другого закону Ньютона (рух тіла під дією декількох сил), різним учням пропонувалися різні картки.
Задача. Автобус масою 5 т, рухаючись від зупинки з прискоренням, пройшов 400 м. Сила тяги, що розвивається двигуном 5 кН. Коефіцієнт тертя дорівнює 0,05. Якої швидкості набуде автобус до кінця розгону?
Завдання учням 1-ої типологічної групи: розв'язати завдання, скласти алгоритм розв'язування завдань подібного типу.
Завдання 2 типологічної групи: розв'язати завдання з використанням картки-консультації «Алгоритм розв'язування задачі».
Завдання 3 типологічної групи: розв'язати завдання з використанням картки-консультації з алгоритмом розв'язування задачі, рисунком і коротким записом даних. Як підказка можуть бути також вказані основні формули кінематики і відповідь.
Таким чином, виконуючи одне і те саме завдання, учні мають можливість реалізувати на цьому етапі уроку свої можливості і здібності, тобто можна заздалегідь спрогнозувати для кожного учня ситуацію успіху.
При узагальненні й повторенні матеріалу кожній групі учнів доцільно дати індивідуальні завдання.
Нижче наведений приклад таких завдань для повторення і узагальнення теми «Закони Ньютона».
Завдання для учнів 1 типологічної групи: складіть узагальнювальну схему, що відображає взаємозв'язок і значення законів Ньютона для фізики і техніки.
Завдання для учнів 2 типологічної групи: продумайте відповідь на запитання: що спільного між законами Ньютона? (Відповідайте письмово).
Завдання для учнів 3 типологічної групи: випишіть формулювання і формули трьох законів Ньютона. Наведіть приклади їх прояву в навколишньому світі.
Самостійна робота – найбільш ефективний спосіб залучення учнів до розв'язування посильних навчальних задач. Індивідуалізація в цьому випадку забезпечує ситуацію успіху, допомагаючи підтримувати живий інтерес до навчання.
Отже, чітко спланована організація самостійної роботи учнів дасть змогу вирішити такі завдання:
-       реалізувати індивідуальний підхід при вивченні фізики;
-       розвинути творчу активність, спостережливість, логічне мислення;
-       прищепити культуру розумової і фізичної праці, навчитися самостійно працювати, прагнути досягнення поставленої мети;

Список використаних джерел:
1.Бабанский Ю.К. Дифференцированный подход при использовании методов самостоятельной работы / Ю.К. Бабанский // Методы обучения в современной общеобразовательной школе. - М.: Просвещение. - 1985. - С. 171-175.
2.Стецик С.П.   Індивідуалізація   навчальної   діяльності   учнів   на  уроках  фізики: методичний посібник / С.П. Стецик. - Умань: 1111 Жовтий О.О., 2011. - 102 с.
3.Унт И.Э Индивидуализация и дифференциация обучения / И.Э.  Унт. - М.: Педагогика, 1990. - 192 с.





Опис досвіду роботи з проблеми:
«Виявлення та розвиток творчого потенціалу учнів в ході навчально-виховного процесу, формування стійкого інтересу до вивчення математики та фізики».
Сучасний етап розвитку науки і техніки вимагає підготовки висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях. Успішне розв'язання цього завдання неможливе без істотного підвищення рівня викладання математики та фізики в середній школі, раннього виявлення й розвитку інтересу і творчих здібностей учнів.
Відомий психолог С.Л. Рубінштейн писав: «Початковим елементом процесу мислення найчастіше є проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли виникає потреба щось зрозуміти. Мислення, як правило, починається з проблеми чи запитання, з подиву чи протиріччя. Процес мислення завжди спрямований на розв'язання якоїсь задачі».
Вивчення творчих здібностей дитини — важлива проблема сучасної педагогічної науки. «Здатність до творчості, — зазначив академік В.О. Енгельгард, — це найвищий дар, яким нагородила природа людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку». Як не дивно, але цей найвищий дар тривалий час ігнорувався нашою системою: всі школярі вивчали одні й ті самі предмети за однаковими програмами, підручниками, не зверталась увага на творчий потенціал школярів: уроки, як правило, присвячувалися засвоєнню готових знань та вмінь, а ось як застосувати їх у нестандартних ситуаціях, відкривати щось нове — цього не вчили.
Гармонійний розвиток особистості неможливий без виховання її творчої активності. Що ж таке творчість? Творчість — це вроджена властивість людини. Кожна людина має певні творчі задатки. Але здатність до творчості ще не означає саму творчість. Ніщо так не перешкоджає людині творити, як невіра у власні сили. Наше завдання — помітити в дитині творчі здібності і допомогти розвивати їх.
Сьогодні, як ніколи раніше, ми спостерігаємо зниження інтересу до знань. Ускладнилася проблема вироблення в учнів мотивів до продуктивної навчальної праці. Приклади з нашого життя часто-густо переконують їх у тому, що гарно живуть зовсім не ті люди, які добре навчалися у школі, здобували вищу освіту. Але багато учнів, як свідчать результати досліджень, орієнтовані на творчу діяльність. Вони високо оцінюють суспільну значимість праці, її творчий характер. Матеріальний фактор має для них другорядне значення. І нехай таких учнів у класі небагато, ми не маємо права втратити жодного з них, бо, втрачаючи талант, здібність, ми суттєво втрачаємо все найкраще, що має нація. Кожен учень є унікальним. Це вимагає від учителя своєрідного підходу до кожного, різноманітних методів, прийомів, форм роботи. Здібні учні відрізняються від своїх однолітків інтелектуальною розкутістю, нестандартним баченням проблем. Робота з ними вимагає напруження всіх зусиль, уміння піднятися до розуміння незвичайності, прагнення сприяти розвиткові особистості.
Інтерес має вибірковий характер і тенденцію звертати увагу на об'єкти певного роду, на їх пізнання або на виконання певної діяльності. Інтерес має важливе значення в здійсненні будь-якої діяльності людини: є одним із найбільш істотних стимулів набуття знань, розширення світогляду, підвищує пізнавальну активність людини, викликає прагнення працювати в певній галузі, є однією з важливих умов істинно творчого ставлення до роботи.
За наявності інтересу знання засвоюються ґрунтовно, міцно; за відсутності інтересу навчальний матеріал засвоюється важко, формально, не знаходить застосування в житті, дуже легко і швидко забувається.
Необхідною умовою для створення в учнів інтересу до змісту навчання і до самої навчальної діяльності є можливість виявити в навчанні розумову самостійність та ініціативність. Чим активніші методи навчання, тим легше зацікавити учнів.
Основними засобами виховання стійкого інтересу до навчання виступають:
1)      використання таких запитань і завдань, розв'язування яких потребує від учнів активної пошукової діяльності;
2)      створення проблемної ситуації;
3)      зіткнення учнів із труднощами, які вони можуть подолати за допомогою наявних в них знань.
Зіткнувшись із труднощами, вони переконуються в необхідності одержання нових знань або застосування наявних знань у новій ситуації. Цікава лише та робота, яка потребує постійного напруження. Легкий матеріал не викликає в учнів інтересу, оскільки не вимагає від них певного напруження. Подолання труднощів у навчальній діяльності - одна з головних умов виникнення інтересу до неї. Але треба зазначити, що не будь-які труднощі викликають інтерес до навчання. Для того, щоб подолання труднощів викликало інтерес до навчання, вони повинні бути:
■       посильними;
■       здоланними.
Інакше можна врешті решт відбити в учня інтерес до вивчення певної дисципліни.
Навчальний матеріал і прийоми навчальної роботи повинні бути досить (але помірно) різноманітними. Різноманітність не тільки забезпечує можливість ознайомлення учнів із різними об'єктами в ході навчання, але й учить відкривати в одному і тому ж об'єкті нові грані.
У своїй роботі я застосовую такі прийоми збудження в учнів пізнавального інтересу:
1)      новизна матеріалу - одна з найважливіших умов виникнення інтересу, проте пізнання нового повинне спиратися на вже наявні знання в учнів;
2)      неочікуваний результат - показ учням нового, неочікуваного, важливого в звичайному і повсякденному;
3)      використання раніше засвоєних знань;
4)      емоційне забарвлення уроку і живе слово.
Інтерес спрямовує й підтримує інтелектуальну активність дитини. Учень не в змозі займатися якою-небудь справою, вивчати певну дисципліну, якщо вони не викликають у нього інтересу. Звичайно, більшість учнів може заучувати напам'ять правила, алгоритми, тексти, при цьому не розуміючи їх значення і не вміючи їх застосовувати на практиці. Тому таке навчання є безплідним і ніякої користі не несе.
Я використовую різні способи стимулювання пізнавального інтересу на уроках математики та фізики. Серед них можна виділити такі:
1)      дидактичні ігри (ігри-змагання, математичні бої, ігри-естафети, лото, кросворди);
2)      демонстрація зв'язків математики та фізики з іншими науками, природою, космосом;
3)      використання елементів історії науки (історичні задачі, повідомлення біографій вчених, історичні екскурси і т. ін.);
4)      цікаве подання навчального матеріалу (використовую задачі-жарти, задачі, написані у віршах, завдання на увагу, задач із цікавим змістом та ін.).
Використання на уроках задач-жартів, задач, написаних у віршах, завдань на увагу, задач із цікавим змістом викликає в учнів цікавість та інтерес. Дидактичні ігри створюють на уроках бадьорий робочий настрій, полегшують подолання труднощів при засвоєнні навчального матеріалу. Зацікавившись, діти не помічають, що вчаться. Розповіді про зв'язки математики та фізики з іншими науками, природою, космосом активізують увагу учнів, розвивають інтерес до предметів, розширюють світогляд.
Стимулювати інтерес до навчання також дуже допомагає використання мультимедійних засобів навчання.  Адже сучасних учнів якнайкраще характеризує давнє китайське прислів’я: «Почую – забуду, побачу – запам’ятаю, зроблю сам - зрозумію». І саме урок з використанням мультимедійних технологій дає можливість не тільки почути, щоб забути, а й побачити, щоб запам’ятати. А далі – вдало дібраний дидактичний матеріал або інтерактивні засоби завершують процес вивчення нового матеріалу, даючи можливість виконати завдання самостійно, щоб усе зрозуміти.
Досвід показує, що найбільш доцільно використовувати мультимедійні технології на уроків, які вимагають від учителя максимального використання наочності, а від учня постійної уваги, а також уроків, які несуть велике теоретичне навантаження. Зір надає людині більше інформації, ніж усі інші відчуття разом.
Самостійність є теж важливою і необхідною проміжною ланкою переходу пізнавальної активності школяра в творчу. Учень переходить на новий рівень в оволодінні науковою інформацією і перетворюється з учня, який відповідає, в учня, який діє творчо. Враховую індивідуальні особливості кожного школяра, диференціюю знання, проводжу самостійну роботу не лише за змістом, а й за ступенем самостійності. Даю завдання, що потребують використання знань у новій ситуації, і такі, що спрямовують на здобуття нових знань для їх вирішення, а також роботи, в яких учень сам виявляє проблему і прагне її розв'язати.
Творчий потенціал учнів оцінюється за результатами навчальної діяльності, спостережень, опитувань, анкетувань. Поділяючи дітей на групи, треба враховувати не лише рівень їхніх досягнень, а й психологічну сумісність, здатність до співпраці, нестандартність мислення.
Треба правильно підібрати методи індивідуальної роботи з дітьми. Основна мета занять — активізація творчих здібностей, створення умов для плідної самореалізації учнів, прояву ініціативності, стимулювання прагнення до здобуття знань.

Вивчення творчих здібностей дитини — важлива проблема сучасної педагогічної науки. Щоб побачити прояви здібностей чи, тим більше, таланту в іншого, потрібно самому працювати не за шаблонами, а творчо, з ентузіазмом.



Підписатися на: Дописи (Atom)